Коріння

 Сварга (свастя, свастика) – стародавній арійський символ, який в умовах ліберально-комуністичного проекту не вписується в контекст. Воно й не дивно, адже симбіоз лібералів з комуністами переймається власним матеріальним збагаченням за рахунок знищення расово-культурної ідентичності корінних народів та їхніх природних багатств, тому все, що стосується коріння, традиції і генетичної спадковості, з точку зору ліберально-комуністичних феодалів є фашизмом-расизмом-нацизмом-антисемітизмом-ксенофобією, і тому, на думку ліберально-комуністичної недоторканої елітки, має бути заборонено. Але чи повинно трудящих Європи цікавити хтиве базікання гламурної елітки?

Аргументація на рівні «не можна, бо нацисти скомпрометували» не приймається – не в компетенції нащадків, поплічників і посібників бланків, бронштейнів,  апфельбаумів, джугашвілі, пол-потів та інших чегевар виносити будь-кому будь-які вердикти. Не завадить помовчати з цього приводу і різношерстним виваженим лібералам, чиї американські хазяї дипломатично визнали комуністичну тиранію Джугашвілі у 1933 році, коли Україну містечкові послідовники Бланка морили голодом. Символи комуністичного терору і ліберальної тиранії скомпрометовані кров’ю мільйонів невинних жертв, і немає їм прощення. Власне, топоніміка, що прославляє виродків, лише засвідчує окупаційний стан, і тому відбиття носа Бланку на Хрещатику неактуальне, бо пам’ятник терористу на центральній вулиці цієї «незалежної республіки» констатує реальний стан речей. Не буде окупації – не буде й Бланка, і навпаки.

Сварга відома як символ праукраїнського населення часів Трипільської цивілізації, її відображено в артефактах мезинських розкопок на Чернігівщині (Верхній палеоліт, XXIII-XVII ст. до н.е.). Сварга, попри штучне замовчування та інформаційне табу, у вигляді прекрасних фресок Софії Київської радує око та пробуджує генетичну пам’ять поколінь молодих слов’ян. Сварга, вишита на сорочці дбайливими руками бабусь, надсилає надпотужний імпульс крізь тисячоліття своїм носіям. Таким чином українська свастика не те що не відмежовується і не виправдовується, а сама висуває обґрунтовані  претензії з подальшими практичними висновками для дистриб’юторів ліберально-комуністичних проектів, форматів та іншої бидлогламурної єресі.

Свастя - знак універсальний для історії білої раси, свідченням чого є її визначна роль в історії Древнього Риму. Так, зустрічаємо свастику в орнаменті олтаря храму, зведеного на честь миру під час правління імператора Августа і освяченого 4 липня 13 року до н.е.; свастикою прикрашено напис ІІІ століття в катакомбах Кьюзі, Тоскана; свастикою оздоблена могильна плита з епітафією 363 року н.е., яка нині зберігається в Бергамо; свастика наявна на християнському саркофагу IV століття (Мілан) тощо. Римська імперія шанувала давній арійський символ. Стилізована свастика стала гербом легіону Prima Maximiana Thebaeorum, котрий належав до військ Magister Militum per Thracias,  римського воєнначальника у Фракії.  Отже, без зайвого багатослів’я (при бажанні джерел достатньо), констатація: смислове наповнення сварги  у Древньому Римі обумовлено її візуальною значимістю і внутрішньою самодостатністю. Це знак, що не потребує зайвого (зайвих слів, зайвих рухів), бо сам по собі є антитезою до самого поняття «зайвості». Рівномірне розташування римських мозаїчних свастик в метрополії та колоніях засвідчує природну адаптацію символу до історичних ландшафтів. Це і є гармонія.